Навігація


Вхід

Офіційний сайт Добровеличківської селищної ради » Знайомство із Добровеличківкою

Інформація

Інформація

про майно, доходи, витрати і зобов’язання

фінансового характеру за 2014 рік задекларовані

 головою Добровеличківської селищної ради

Тущенком Анатолієм Леонідовичом

Докладніше

Інформація

Інформація

про майно, доходи, витрати і зобов’язання

фінансового характеру за 2014 рік задекларовані 

секретарем Добровеличківської селищної ради

Погрібніченко Іриною Іванівною

Докладніше

Інформація

Інформація

про майно, доходи, витрати і зобов’язання

фінансового характеру за 2014 рік задекларовані

заступником голови Добровеличківської селищної ради

Сидор Любов’ю Володимирівною

 

     

Докладніше

Сьогодні санітарний день

Сьогодні санітарний день

Докладніше

Привітання з 8 березня

Шановні жінки Добровеличківської територіальної громади!

 

Прийміть щирі вітання зі святом світла, любові, надії – 8-го березня.

 

У наших серцях прихід весни, усе найкраще і найдорожче : родинне тепло і затишок, безмежна душевна щедрість – все пов’язане з матерями, дружинами, сестрами, доньками. В ці святкові дні хочеться побажати вам і вашим сім’ям міцного здоров’я, благополуччя, миру і надії. Зичимо вам родинного тепла, достатку, добра, краси і любові.

 

 

Селищний голова                                            А. Тущенко

 

 

Виконком селищної ради.

Докладніше

Привітання з Днем землевпорядника

Шановні землевпорядники !


Щиро вітаю всіх, хто обрав своєю професією працю на рідній землі, хто турбується про її стан та родючість, про її сьогодення і майбутнє, з професійним святом – Днем землевпорядника!

У ваших лавах – не просто компетентні фахівці, а мужні, сильні, сміливі люди, віддані справі, яку обрали за покликом серця. Ваша наполеглива щоденна праця сприяє зміцненню землевпорядної служби, служить запорукою її успішного розвитку.

Прийміть сердечні побажання міцного здоров’я, особистого щастя, добробуту й злагоди у сім’ях, натхненної, плідної праці та нових успіхів у обраній справі!

 

З повагою,

Добровеличківський

селищний голова                                                                                        А. Тущенко

 

та колектив селищної ради

Докладніше

Історична довідка

   Добровеличківка розташована в самому центрі України. Саме на північно-східній околиці смт Добровеличківка встановлено пам'ятний знак „Географічний центр України” в точці з координатами 48 градусів 21 хвилина північної широти та 31 градус 10 хвилин східної довготи.

   Селище міського типу Добровеличківка розташоване майже в центрі однойменного адміністративного району. За природними характеристиками – це місцевість в межах південних відрогів Придніпровської височини, дуже розчленована долинами річок, ярами та балками. Пересічна висота - близько 150 м над рівнем моря, максимальні перепади висот – близько 40 м. Місце розташування власне селища – це дно стародавньої балки, з якої починається невелика річка Добра, довжиною близько 20 км, яка при загальному напрямку течії на північний захід впадає в р. Сухий Ташлик ( на території с. Липняжка), що в свою чергу є лівою притокою р. Синюха, яка поповнює води Південного Бугу. В межах селища річка перетворена на каскад ставків.

   На території селища розміщено залишки старовинного дендропарку Ревуцького. Серед дерев парку найбільшу цінність мають реліктові сосни та пірамідальний дуб.

   Площа Добровеличківки становить 722,95 гектарів. Проживає на цій території 6996 чоловік.

   За свідченнями відомого вченого-мандрівника Сємьонова-Тянь Шанського в книзі „Полное географическое описание нашого отечества”,т.14, Добровеличківка заснована у другій половині 18 століття (1796 р. ) „Біля 7 верст від станції при річці Чорний Ташлик розміщено волосне містечко Любомирка з населенням трохи більше 1400 душ. Ще за 17 верст на північ при річці Добрій знаходиться інше волосне містечко Добровеличківка ( воно ж Ревуцьке ), засноване  близько 1796 року. Містечком поселення призначено в 1822 році. В містечку нараховується більше 2800 жителів ( переважно іудейського віросповідання ), є дві православні церкви, два єврейських молитовних будинки, лікарня, школи, декілька десятків крамниць, ринки і т.і.

   У містечку утворилось кредитно-ощадне товариство. Добровеличківка стала особливо відомою в доволі широкій окрузі головним чином, дякуючи іконі Божої Матері, яка зберігалася в місцевому храмі і з 1818 року вважалася чудодійною та збирала до себе значні маси богомольців.”

   Але на думку місцевих краєзнавців, які керуються переказами та легендами про рідний край, Добровеличківка (Величківка,Ревуцьке ) заснована значно раніше.

   Згідно однієї з легенд на місці сучасної Добровеличківки за козацької доби був зимівник козацького кошового отамана Величка ( Величківський кіш ), який згодом називався хутором Величківка. Поскільки хутір знаходився на березі річки Добра, згодом поселення стало називатися Добровеличківкою.

   Згідно іншої легенди, на березі річки Добра оселився кріпак-втікач із-за Висі ( Синюхи ) коваль Величко. В цьому місці саме проходив чумацький шлях. Коваль Величко обладнав тут свою кузню, яка згодом перетворилася в хутір. Селилися тут такі ж кріпаки- втікачі з польської території. Хутір став називатися Величківка.

   За історичними джерелами у першій половині 19 століття поряд з Величківкою землю придбав поміщик Ревуцький, який 30 років очолював Єлисаветградський комітет товариства Червоного Хреста. У 1907 році він був призначений Членом Державної Ради Росії.

   1795 року була утворена Ревуцька волость, до складу якої входили навколишні хутори й села, зокрема, Завадське, Крамареве, Акацатове та інші.

   Разом з родиною Ревуцького обробляти землю прибули і його кріпаки. Утворилося нове поселення – „Ревуцьке”, яке у 1848 році об”єдналося з Величківкою і отримало назву Добровеличківка.

   За період свого існування Добровеличківка бачила різні історичні події, цікавих історичних особистостей, відчула на собі зміну соціально-економічних формацій, злети і падіння, розруху і відбудову, голод і достаток.

   Добровеличківка з початку свого існування мала сільськогосподарське спрямування. Селяни займалися вирощуванням злакових культур, гречки, баштанних і т.і. Крім рослинництва жителі селища займалися розведенням свиней, гусей, волів, коней, корів та інше. Худоба мала попит на місцевих та регіональних ринках. Особливо великі ринки організовувалися 2 рази на рік у Єлисаветграді, де можна було купити і продати буквально все, що вирощувалося і вироблялося на Херсонщині (Добровеличківка належала до Херсонської губернії). В Добровеличківці ринок збирався 2 рази на тиждень.

   На 1859 рік в селищі працював винокурений і цегельний заводи, 9 ремісничих майстерень, 50 крамниць. З ремесел найбільш поширеними були шевство, кушнірство, виробництво предметів побуту з лози.

   У 1880 році в Добровеличківці було відкрито земську лікарню на 20 ліжок на базі медичного пункту, який був єдиним у волості. Там працював лікар, акушерка і два фельдшера. Одним із них був наш земляк Мартинюк С.Г., який віддав фельдшерській справі в рідному містечку майже 60 років. У червні 1880 року в містечку відбувся земський повітовий медичний з”Їзд.

   У 1887 році в Добровеличківці побудовано двокласну міністерську школу, в якій навчалося 100 хлопців і 15 дівчат. Школа мала добрий сад, при ній діяли курси садівництва.

   У 1912 році в селищі було відкрито однокласну жіночу вчительську семінарію, де згодом навчалося 145 семінаристок, однією з них була Ганна Кузьменко ( майбутня дружина Н.І.Махна ).

   Під час першої світової війни майже всіх працездатних чоловіків було мобілізовано на фронт. Для селян почалися тяжкі часи. Із-за відсутності чоловічих рук земля оброблялася невчасно – врожаї впали. Особливо це позначилося на сім”ях вдів та фронтовиків. Серед селян почалися виступи невдоволення., саботажі розпорядження місцевої влади, обурення війною. Влітку 1916 року в Добровеличківці був розміщений військовий підрозділ для попередження будь-яких виступів.

   У березні 1917 року, як тільки стало відомо про буржуазно-демократичну революцію, волосний старшина скликав представників населених пунктів і зачитав повідомлення про повалення самодержавства й утворення Тимчасового уряду. Сход обрав волосний громадський комітет.

      У лютому 1918 року в Добровеличківці обрано волосний революційний комітет ( голова – М.Титаревич ), який узяв владу в свої руки. Почався розподіл поміщицьких земель серед бідняків, який призупинився з окупацією Добровеличківка австро-німецькими військами. Землю, яку розділили, повертали назад власникам.

   Загарбники наклали на населення велику контрибуцію. Почалися масові арешти і розстріли. Для боротьби проти окупантів підпільний ревком створив партизанський загін, у який записалося понад 40 чоловік: М.Мунтян, Ф.Блощенко, О.Войцеховська, А.Тодосенко та інші, а також повстанці із сусіднього села Липняжка. Загін налічував понад 100 чоловік під командуванням М.Рябоконя. Перший бій закінчився першою перемогою партизанів, але з прибуттям ворожого підкріплення у нерівному бою було арештовано і страчено 18 партизанів, серед них добровеличківці: П.Поляруш, Л.Стрельченко,     Ю. Донець, О.Шепельський та інші. Останки їхні знаходяться у братській могилі на старому кладовищі на західній околиці Добровеличківка.

   У листопаді 1918 року австро-німецьких окупантів було вигнано. З грудня 1918 по березень 1919 року в селищі знаходились війська Симона Петлюри.

   На початку серпня 1919 року в Добровеличківці відбулося з”єднання частин Червоної Армії, які перейшли на сторону махновців, з військами Н.І.Махна. Ці сили потім вступили в боротьбу з денікінцями.

   В Добровеличківці Н.Махно видав „Наказ №1 командуючого революційною повстанською армією України”, де закликав всіх командирів і начальників штабів свого війська до суворої  дисципліни, тверезого способу життя, культурного і чесного відношення до простого народу і т. і. Махновці декілька  разів перебували у Добровеличківці, даних про безчинства та розбій махновців у селищі немає.

   Після відходу махновців у серпні селище захопили денікінці. Вони також проводили мобілізацію населення до свого війська. Багато молоді не бажали вступати до війська Денікіна, то ж змушені були переховуватись по сусідніх селах у родичів та знайомих.

   1 лютого 1920 року Червона Армія витіснила денікінців із селища. Відразу було створено волосну міліцію з 15 чоловік, волосний революційний комітет, а в  березні 1920 року обрано Добровеличківський волосний виконавчий комітет. Пізніше виникли комітет незаможних селян, комітет взаємодопомоги, засновано профспілкову організацію. Спираючись на сільську бідноту, партійний осередок і волвиконком втілювали в життя декрети Радянської влади. Рада та комітет незаможних селян наділяли землею безземельних і малоземельних селян згідно з законом від 5.02.1920 року – по 1,5 десятини на їдця, враховуючи й тих, хто служив у Червоній Армії, в першу чергу одержували сім”ї загиблих у боротьбі за владу Рад. КНС узяв на облік реманент, тягло, майстерні, млини й зерно всіх господарств села.

   Головним завданням тодішньої влади селища було зібрання хліба в населення для Червоної Армії та робітничого класу у містах. Була введена „Продрозверстка”, яка не завжди виконувалась добровільно. Частина населення саботувало розпорядження органів влади, вела „війну” з місцевими представниками радянської влади. Взимку 1920 року було вбито голову КНС С.К.Донця.

   В 1920році в селищі було створено комсомольську організацію. Молодь боролася з бандитизмом, дбала за те, щоб забезпечити сім”ї червоноармійців паливом і хлібом, виконати продрозверстку.

   У 1922році у Добровеличківці було створено перші колективні господарства – артіль „Поступ”, а в 1923 році – артіль „Слава”. У 1925 році виникли товариства спільного обробітку землі „Червоний хлібороб” і „Перший крок” та машинно-тракторне товариство „Червоний сівач”.

   На 1926 рік у Добровеличківці працювало дві лікарні, дві амбулаторії, три аптеки, організовано школу лікнепу, хати-читальні, відкрито трудову школу. В колишній жіночій учительській семінарії відкрито педагогічний технікум, який у 1929 році було переведено до м. Первомайськ, а на його базі засновано дитячий будинок, де виховувалося понад 400 дітей-сиріт. На цей час у селищі діяло три семирічні школи на 800 дітей, працювало більше 30 вчителів і вихователів. У 1929 році організовано кустарно-промислову школу.

   У 1930 році дрібні колективні господарства, яких було більше 10, об”єдналися у два – „Перше травня” та „Імені Н.К.Крупської”. Головою першого колгоспу було обрано сільського активіста І.Н.Горбатюка.

   Колективізація викликала ненависть у частини населення, почалися підпали, знищення майна, замахи на місцевих активістів і т. і. Внаслідок непокори вступу до колгоспів, почалися масові арешти та так зване „розкуркулення”.

   На 1932 рік колективізацію в Добровеличківці було завершено. В селищі було створено промислові артілі „Червоний килим” і „Червоний лозовик”, відкрито МТС, яка на 1933 рік налічувала 52 трактори, 12 автомашин, 12 молотарок.

   Проте саме в 1932-1933 роках в Добровеличківці, як і в усій Україні, був страшенний голод. На превеликий жаль, ця чорна смуга в житті добровеличківців є білою плямою в нашій історії, майже не дослідженою. Робота по вивченню періоду голодомору ведеться працівниками Добровеличківського краєзнавчого музею, але документи тих років в архівах відсутні, свідків тих страшних подій залишилось дуже мало, тому об”єктивно і всебічно висвітлити це питання дуже складно. З впевненістю можна сказати лише те, що голодомор дійсно мав місце, так як і випадки канібалізму в цей період.

Постраждали  добровеличківці також і від сталінських репресій, 91 жителя Добровеличківської селищної ради було репресовано в основному в 1937 – 1938 роках, більша частина із них була розстріляна, пізніше вони всі були реабілітовані.

   За роки першої і другої п”ятирічок хлібороби збирали в середньому по 20-22 цнт, а озимої пшениці – до30 цнт/га. Артілі стали багатогалузевими господарствами. Збудовано ферми для великої рогатої худоби, свиней, овець і птиці.

   Багато жінок, поряд з чоловіками, освоїли спеціальність механізатора. Трактористка Добровеличківської МТС комсомолка І.Враченко була делегатом обласного з”їзду стаханівців-трактористів і комбайнерів, який відбувся в жовтні 1935 року в Одесі.

   Бригадир тракторної бригади І.І.Силенко нагороджений Орденом Леніна, 1939 року Виставком ВСГВ преміював його легковим автомобілем. Одного з кращих механізаторів А.Г.Тарасенка удостоєно орденом Трудового Червоного Прапора. В1939 році відзначено Орденом Леніна тракториста цієї ж МТС С.М.Рижика. До почесної книги ВСГВ занесено прізвища близько 20 кращих механізаторів, зокрема П.І.Воротнюка, О.Г.Гончарова, І.І.Горбатюка та інших.

   Перед Великою Вітчизняною війною в селі побудовано ряд нових та розширено старі підприємства: райпромкомбінат, харчокомбінат, молокозавод, вальців млин, олійню, цегельний завод і хлібопекарню. Промислові артілі об”єднували майстрів не тільки Добровеличківки, а й навколишніх сіл. Про високий рівень килимарниць артілі „Червоний килим” свідчить їхня участь у першій виставці українського народного мистецтва 1936 року в Києві. Тут експонувався перший український радянський тематичний килим: „К.Є. Ворошилов приймає парад Червоного козацтва”, витканий за картоном Д.Шавикіна групою килимарниць, у числі яких була і жителька з Добровеличківки О.Домброван.

   Заможнішим стало життя трудящих. Колгоспники усіх чотирьох артілей одержували по 4-6 кг зерна на трудодень. Населення обслуговували лікарня з поліклінічним відділенням, дві аптеки й санепідстанція, де працювало 9 лікарів і 30 чоловік середнього медперсоналу. Всі діти шкільного віку були охоплені навчанням. Ще на початку 30-х років почала діяти середня школа. Працювали будинок культури, клуб та червоні куточки.

   Економічний і культурний розвиток селища перервав напад фашистів на Радянський Союз. Понад 400 добровеличківців пішли захищати Батьківщину. Ті, що залишилися, будували укріплення, евакуювали в східні райони країни техніку та худобу. Було створено винищувальний загін для боротьби з ворожими диверсантами. 1 серпня 1941 року гітлерівці захопили Добровеличківку. Окупанти творили звірячі розправи над мирним населенням. 140 патріотів розстріляли. Від рук катів загинули С.Терлецький, Г.Крикливий, В.Портков, сім”ї Кошового та І.Громова, яких звинуватили у зв”язку з партизанами. До Німеччини було насильно вивезено 74 добровеличківських юнаків та дівчат. У колишньому дитбудинку окупанти влаштували пересильний табір, де перебували тисячі військовополонених. Колгоспниця Н.Бондаренко і ще кілька жінок допомогли втекти звідти понад 200 в”язням. Незважаючи на погрози, населення давало притулок радянським пораненим бійцям і втікачам з фашистського полону; саботувало заходи загарбників – будівництво і ремонт шляхів, вивезення хліба. В селі Мар”ївка фашистами було розстріляно 163 чоловіка єврейської національності.

   17 березня 1944 року частини 14-ї гвардійської стрілецької і 9-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії 5-ї гвардійської армії 2-го Українського фронту звільнили Добровеличківку від гітлерівських загарбників. Серед визволителів був і місцевий житель, гвардії капітан І.Т.Лозіцький. У боях за селище загинуло смертю хоробрих  34 радянські воїни. Їх останки знаходяться біля Обеліска Слави.

   Гітлерівці завдали великої шкоди громадському господарству: худобу вивезли до Німеччини, МТС – пограбували, а майстерні зруйнували. Фашисти знищили будинок культури, бібліотеки, школи. Сільська рада насамперед приступила до організації весняної сівби. Відразу ж після визволення відновили роботу колгоспи. Колгоспники здавали на посів зерно з власних мізерних запасів. У плуги й сівалки запрягали корів. Збирали врожай вручну. Долаючи численні труднощі хлібороби повністю виконали план хлібоздачі й натуроплати за роботи МТС 1944 року.

   До річниці визволення Добровеличківки було відбудовано маслозавод, млин, олійню й пекарню. Велися роботи по відродженню електростанції та цегельного заводу. Механізатори Добровеличківської МТС швидко відремонтували машини. Незабаром сюди почала надходити техніка з братніх республік, зокрема перші трактори з РФСР. У розвитку тваринництва добровеличківцям надали допомогу трудящі Закавказзя: господарства одержали з Дагестанської АРСР 320 голів вівцематок тонкорунної породи. Весною 1945 року було засіяно 41126 гектарів.

   На кінець 1949 року колгоспи повністю освоїли довоєнні посівні площі та за основними виробничими показниками досягли довоєнного рівня. У 1945-1957рр. стали до ладу промкомбінат, побуткомбінат, харчокомбінат, електростанція, відкрилося 10 магазинів. Почали працювати районна лікарня, амбулаторія, санепідстанція. Були відбудовані середня та восьмирічна школи, бібліотека, друкарня.

   У 1950 році добровеличківські колгоспи об”єдналися в один – ім. Сталіна ( з 1961 року – ім. 22 з”їзду КПРС). З 1965 року колгосп спеціалізувався на виробництві свинини. Врожайність зернових культур на кінець семирічки досягла 26 цнт з гектара. Ланковій О.В.Римській у 1966 році  присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці за високі врожаї цукрових буряків( у 1965 році – 456 цнт з гектара). Ордена Леніна удостоєні бригадири тракторних бригад В.К.Плохотинов і О.А.Ткаченко, завідуючий молочнотоварною фермою С.С.Приступа, головний зоотехнік С.В.Рибак, доярка З.О.Каплун, Ордена Трудового Червоного Прапора – головного агронома І.А.Гоєнка, завідуючу свинофермою Г.Ф.Бугленко.

   У 1970 році середній урожай зернових у місцевому колгоспі становив 28,3 цнт, а озимої пшениці – 30 цнт з га, цукрових буряків – по 320 цнт.

   В машинному парку господарства 43 трактори, 20 комбайнів, 23 автомашини тощо. Протягом 1965 – 1970рр. побудовано більше як 20 тваринницьких приміщень, 4 зерносклади, склад мінеральних добрив на тисячу тонн. У всіх трьох тракторних бригадах зведено добротні будинки механізаторів, майстерні, гаражі, при фермах – будинки тваринників.

   Значне місце в економіці Добровеличківки посідали промислові підприємства: „Сільгосптехніка”, „Міжколгоспбуд”,  Добровеличківське автотранспортне підприємство ( вантажні автомобілі, десятки автобусів і легкових таксомоторів, забезпечується постійне автобусне сполучення з обласним центром і всіма селами району).

   У 1957 році Добровеличківку  віднесено до категорії селищ міського типу. Протягом 1959-1970 рр. тут споруджено триповерховий готель, широкоекранний кінотеатр на 600 місць, дитячий садок, триповерховий корпус школи- інтернату, їдальню, кафе, двоповерховий універмаг, кілька продуктових магазинів, харчокомбінат, хлібзавод, автобусну станцію. Тільки колгосп спорудив середню школу, 3 бригадні клуби, 5 червоних кутків, 4 приміщення дитячих ясел і садків на 300 місць, гуртожиток, їдальню, багато житлових будинків. Прокладено 15 км бруківки та близько 10 км асфальтованих тротуарів. З 1969 року в селищі працювали два цехи пошиття одягу, взуттєва й годинникова майстерня, перукарня , 50 підприємств торгівлі та громадського харчування, телеграф, автоматична телефонна станція. Побудована нова триповерхова лікарня. Працює поліклініка, станція невідкладної допомоги, санепідстанція, лабораторії. На варті охорони здоров”я добровеличківців  - 38 лікарів, понад 130 спеціалістів із середньою медичною освітою. Для любителів фізкультури і спорту споруджено стадіон.

   У середній і восьмирічній школах та школі-інтернаті селища здобували освіту понад 1500 дітей. У цих навчальних закладах, а також у середній школі робітничої молоді та районній заочній працювали 144 вчителі й вихователі.

   У 1991 році (на момент розпаду Радянського Союзу) на території Добровеличківської селищної  ради функціонував колгосп імені 22-го з”їзду КПРС, який налічував: 3 тракторні бригади (Добровеличківка, Мар”ївка, Варваро- Олександрівка); 3 молочно-товарні ферми, де вирощувалося 2200 голів ВРХ ( із них близько 600 корів ); свиновідгодівельний комплекс і 2 свино-товарні ферми ( 32 тис свиней ); племінна конеферма ( 120 голів ); теплиця для вирощування огірків і помідорів; цегельний завод; будівельна бригада; автогараж ( близько 60 вантажних та 15 спецмашин ); 3 майстерні; 3 будинка механізатора; 3 будинки тваринника; власна пекарня; ковбасний цех; млин; олійня; критий тік; 3 дитсадка; 2 клуба; критий тік і т.і. В тракторних бригадах налічувалося до 14 комбайнів і 60 тракторів. Завдяки механізованому обробітку  озима пшениця давала до 40 цнт/га, цукровий буряк – 450 цнт/га. На фермах всі процеси були механізовані: доїння, роздача кормів, транспортування гною від тварин і т.і.

   На цей час на території селища діяли такі підприємства: райсільгосптехніка, райагробуд, райсількомунгосп, Добровеличківський РЕМ, консервний завод, комбікормовий завод, молокозавод, інкубаторна станція, міжрайгаз, комбінат комунальних підприємств, кондитерський цех, ковбасний цех, хлібзавод, ресторан „Добра”, районне дорожне управління, райсільгоспхімія, МПШМД, міжрайгаз, біолабораторія, заготівельна контора, автовокзал, автотранспортне підприємство, побуткомбінат, райспоживтовариство, ветстанція, ветаптека, санепідстанція, редакція, друкарня, ощадбанк, банк „Україна”, заготскотвідгодівля, ДТСААФ, райвійськкомат, пожежна частина, прокуратура, міліція, вузол зв”язку, насіннева інспекція тощо.

   Освітній процес здійснювали дві середні школи, школа- інтернат, дитячий садок „Ромашка”.

    На території селищної ради діяли три  бібліотеки, два сільських клуби, Будинок культури, краєзнавчий музей.

    Спортом населення мало змогу займатися в спортивній школі та на 4 –х стадіонах селища.

   Добровеличківська земля славна видатними земляками: Є.О.Юцевич – композитор і музикознавець, автор опери „Кирило Кожум”яка”, двох симфоній, багатьох сюїт. п”єс. хорів; І.І.Погрібняк – доктор біологічних наук, професор; В.Я.Нога – заслужений вчитель УРСР, засновник Добровеличківського краєзнавчого музею,  одного з кращих краєзнавчих музеїв області; Г.М.Федорова, Н.С.Коляда, І.І.Корнієнко – заслужені вчителі УРСР; І.А.Гоєнко – заслужений агроном УРСР;  Н.С.Бабак – письменниця, автор книг „На життєвих перехрестях”, „Хмари” та інші; А.Н.Мартовіцький – генерал – лейтенант прикордонних військ; орденоносці, нагороджені Орденом Леніна: В.К.Плахотінов – бригадир тракторної бригади, З.О.Каплун – доярка місцевого колгоспу,О.А.Ткаченко – бригадир тракторної бригади, Г.Д.Біловодський – комбайнер, С.Є.Рибак – зоотехнік, Г.І.Малімон – головний лікар ЦРЛ; І.Я.Оченаш – пройшов шлях від простого колгоспника до голови колгоспу, кавалер орденів бойової та трудової слави; О.Г.Сосновський – доктор медичних наук, професор, лікар Добровеличківської лікарні з 1920 по 1930 років; А.П.Третяченко – заслужений лікар УРСР.

    За період незалежності України життя добровеличківців набрало нових обрисів. В зв”язку з розпаюванням колгоспної землі та майна члени колгоспу отримали державні акти на землю та майнові сертифікати. На території селища сьогодні налічується 4 фермерських господарства, 10 – одноосібних, 10 осіб тримають землю в оренді для вирощування сільськогосподарської продукції.

   З переходом країни на ринкову економіку в селищі зареєстровано 107 підприємців, які надають різноманітні послуги населенню ( торгівля, ритуальні послуги, перукарські послуги, юридичні послуги, розпиловка дров, реалізація вугілля, будівельні послуги тощо.). Особливо розвинута сіть торгівлі: близько 90 магазинів, кіосків, 5 кафе-барів тощо.

   Працює в селищі ВАТ „Добровеличківський консервний завод”, ТОВ „Ладок”(заготівля насіння соняшника), приватна хлібопекарня, 3 приватних олійні, 2 швейні майстерні, майстерня по ремонту одягу, дві майстерні по ремонту взуття, фотостудія, телемайстерня, 5 перукарень, манікюрний кабінет, 7 аптек, 2 ветаптеки. Продовжує свою роботу районне споживче товариство, яке на території селищної ради представлене рестораном „Добра”, кафе „Відпочинок”, 3 -ма продуктовими магазинами.

   Соціально-культурна сфера Добровеличківки представлена сьогодні центральною районною лікарнею (поліклініка, хірургічний та терапевтичний корпуси), Варваро-Олександрівським  ФАПом, де працює 34 лікаря, 116 чол. – середнього медперсоналу, 69 чол. – молодшого медперсоналу,в наявності  130 койкомісць; освітніми закладами : середня школа № 1 ( учнів – 510, вчителів – 41); середня школа – гімназія № 2 ( учнів – 380, вчителів – 36 ); школа – інтернат (учнів – 179, вчителів – 34 ); центр дитячої та юнацької творчості; спортивна школа, дитячий садок „Ромашка, навчально- виробничий комбінат ”; закладами культури: доросла і дитяча бібліотека, Будинок культури, краєзнавчий музей, школа мистецтв.

  До послуг населення селища  є  4 банки, автостанція, 4 заправочні станції, вузол поштового зв”язку „Укрпошта”, цех електрозв”язку №8 Телеком-сервіс, комунальне підприємство „Нілот”, державна нотаріальна контора, управління праці та соціального захисту населення, територіальний центр обслуговування населення, управління Пенсійного фонду України, три страхові компанії, районний центр зайнятості тощо.

   В селищі працює інформаційно – виробниче об”єднання „Сільське життя”, яке включає в себе редакцію, друкарню.

   За сумлінну працю та значний внесок у розвиток аграрного сектору економіки України та активну громадську позицію голову Добровеличківського СФГ „Центр” Н.Ф.Селецьку нагороджено Орденом „ Княгині Ольги „.

   За роки незалежності звання „Почесний громадянин селища” отримали : Народний депутат України Л.П. Супрун, доктор географічних наук, професор В.О.Шевченко, який першим обчислив точку географічного центру України.

Докладніше

Опитування




Корисні ресурси

    Офіційне інтернет-представництво Президента України


    Верховна Рада України


    Законодавство України


    Кабінет Міністрів України


    Кіровоградська ОДА


    Кіровоградська обласна рада


    Добровеличківська райдержадміністрація


    Добровеличківська райрада


    Хід виконання програми


    Укрінформ