Я вірю в ЗСУ

Минуло понад 175 днів війни Росії проти України. Мільйонів українців об’єднав один біль та одна спільна історія, однакові думки та переживання. Гучні звуки сирен замінили будильники, а на світ тепер дивимося крізь заклеєні вікна будинків. Війна всюди. Адже вона живе у кожного в думках. Та попри все, ворог помилився з визначенням нашої ментальності. Навіть зі страхом про себе та рідних, з почуттям ненависті та злості після перегляду новин, люди виборюють перемогу, волонтерять та вірять в ЗСУ.

Наші військові героїчно обороняють територію держави, жертвуючи своїм життям. Цивільні, в свою чергу, знаходять будь-який спосіб їм допомагати: готують їжу, збирають кошти на амуніцію та займаються підтримкою. Не стоять осторонь і жителі Добровеличківки та округу. На щастя, територія знаходиться далеко від місця проведення активних бойових дій. Та щоразу, коли в небі пролітають ворожі ракети, кров крижаніє в жилах.

Добровеличківська селищна рада ані на мить не зупиняла свою роботу. Голова селищної ради Осієвський Володимир Валерійович каже, що звістка 24 лютого була як грім серед ясного неба. Люди не вірили, що найближчий сусід зможе так підступно вчинити. Але важливо було діяти, бо бездіяльність спричиняє накопичення емоцій та переживань.

«Люд був у розпачі, наляканий. В тому числі і я, як звичайна людина, маючи природний страх, знаючи про те, що може бути. Але ми відкинули всі емоції, взяли себе в руки. Я зібрав свій колектив, склали план дій. Спільно із пропозиціями та інструктажем начальника другого відділу Новоукраїнського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, підприємцями та комунальниками ми розпочинали побудову укріплень і бліндажів при в’їзді до нашого селища та сіл, які входять до нашої громади. Хочу принести велику подяку мисливцям та людям, які з доброї волі вирішили чергувати на блокпостах. Адже масово хлинув люд із Харківського та Херсонського напрямків. Люди почали їхати саме в такі населені пункти як Добровеличківка та навколишні села. Проводилися масові перевірки. Було виявлено багато диверсантів», – згадує Володимир Валерійович.

Володимир Осієвський за покликом душі прагнув вступити до лав ЗСУ, але міністерство наклало заборону у зв’язку з його провідною посадою. Та це не зупинило його. Він вирішив, що буде допомагати армії чим може. До того ж його син та рідний брат воюють на північному сході України, тому підтримка їм неодмінно потрібна. Бучанські події змусили його відправити родину в безпечніше місце, бо їхнє життя було вище всього.

«Ми не знали на той час, де зупиниться ворог, а бачили, що роблять з сім’ями голів сільських, селищних рад: викрадають родинами. Тому дійсно в мене страх передував за своїх дітей», – ділиться пан Володимир.

З першого дня повномасштабного вторгнення по всій Україні, де це було можливо, організовувалися волонтерські загони. В Добровеличківці, на території селищної ради організували виготовлення коктейлів Молотова. Важливим завданням було встановлення сигналізації та її своєчасне увімкнення.

Володимир Осієвський наголошує, що на початку війни люди були більш згуртовані та організовані. Не розуміли цілей ворога та боялися за свій край. Навіть під час сигналу тривоги люди розуміли, що є реальна загроза. А нині всі ніби втратили страх. А стосовно допомоги, то люди продовжують забезпечувати військовослужбовців необхідним продовольством, волонтерити. З перших місяців проводилася закупівля пального для військових, що перебували на території селища. Потребували й паливних матеріалів для опалення цивільної інфраструктури та приміщень, де проживали військові. Тому селищний голова особисто ініціював питання придбання  щіпорізів для задоволення цих потреб. Доводилося виходити з положення як могли, бо ситуація вимагала рішучих дій.

Пізніше організували при селищній раді благодійний фонд «Ревуцький». За його кошти купували автомобілі та багі військовослужбовцям. Закупили обладнання на 550 тис. грн. На 120 тис. грн купили 4 безпілотники з пультами управління. Зараз ведуться перемовини стосовно придбання двох безпілотників, що вартують 1 млн 100 тис. грн. Це придбання відбудеться за бюджетний кошт та буде передано ЗСУ відповідно заявок військових.

Звітність перед вкладниками та замовниками відбувається кожного дня.

Наразі військові найбільше потребують розхідного технологічного матеріалу: безпілотники, тепловізори, генератори. Продуктів харчування вистачає. Але є дефіцит в техніці. З автопарку селищної ради на передову відправили шкільний автобус. Співпрацюють також з Піщанобрідською територією, де шиють одяг.

«Спочатку була проблема з бронежилетами, був ажіотаж, але через фонд «Патріот» ми закупили 50 штук, які роздали адресно тим, хто до нас звертався. За кошти нашого фонду ми купили 100 бронежилетів разом з касками на 1 мільйон гривень. Але найбільша потреба залишається в технологічних матеріалах, які допомагають вести активні бойові дії на передовій. Сьогодні я веду перемовини з Польщею, де ми будемо закуповувати декілька автомобілів для військових і автомобіль, який буде нести на собі кулемет великого калібру. Нещодавно разом з ТОВ «Згода» закупили та відремонтували автомобіль багі, який передали військовим», – говорить пан Володимир.

На території Добровеличківки за офіційними даними мешкає приблизно 1800 переселенців. Вони потребують допомоги з першого дня війни. Зараз багато фондів допомагають їм з продовольством, але перші місяці все робив апарат селищної ради за власні кошти.

«Ми скинулися грішми та купили в підприємства з Вільшанки 12 свиней, переробили на тушкованку. Частину роздали переселенцям, а частину відправили військовим на фронт. Робили також тушкованку із риби. Підприємці, що тримають ставки, погодилися нам допомагати. Особливо хочу зазначити, що Сергій Манзар зі своїми компаньйонами гарно допомогли і матеріально, і продукцією, такою як риба».

Зараз ОТГ має домовленість з Латвією та Чехією про продуктові набори на 20 тисяч переселенців. До того ж Кіровоградщина зустріла вже 2 потяги переселенців, які поки що знаходять в Кропивницькому, але мають намір розселятися по всій області.

Пан Володимир особисто був в зонах проведення бойових дій, возив їжу та обладнання. Нещодавно передали безпілотники військовому підрозділу «KRAKEN», що воює від Харкова до Донецька в найгарячіших точках. На Миколаївський напрямок передавали теплові зори та генератори. В Запоріжжя возили харчові продукти та запчастини, лопати, бензопили. На Сумський напрямок передали автокран.

«За свою роботу я гордий тим, що я дійсно стою пліч-о-пліч з нашими захисниками. Я не зміг допомогти в військовому плані, хоч за покликом душі бажав, але уміння не мав. Та краще за військового його роботу ніхто не зробить. А я буду робити те, що вмію і це принесе більше користі. Тому я дякую військовим за те, що вони розуміють мою роботу і для чого я це роблю. Я роблю це для пришвидшення нашої перемоги. Для того, щоб швидше повернулася моя дитина та дружина у свою домівку. Щоб всі разом зажили, як до війни, в мирному, гарному, повсякденному житті».

Кожен з нас, будучи на будь-якій посаді, або займаючи будь-яку нішу в суспільстві, повинен залучатися до гарної справи та вірити в Збройні Сили України! Я особисто вірю в ЗСУ!!!

Каріна Безлуцька