В Україні гостро стоїть проблема легалізації трудових відносин та заробітної плати. На жаль, відносини між роботодавцями та найманими працівниками не завжди відповідають нормам законодавства. Часто працівники отримують офіційну зарплату меншу за мінімальну (або на рівні мінімальної), а решту зарплати - у «конверті». Таким способом роботодавці ухиляються від сплати податку. Не рідкість і випадки, коли працівники взагалі офіційно не оформлені на роботу.
Нечесні роботодавці заводять у «тінь» заробітну плату своїх працівників, податки та збори із якої становлять вагому частину бюджетів, тому легалізації заробітних плат найманих працівників приділяється дуже багато уваги, розробляються механізми і програми боротьби з «тіньовою» зайнятістю, створюються умови для добровільної легалізації.
Для реалізації своїх трудових прав та забезпечення пристойного рівня свого майбутнього працівники зобов’язані вимагати від роботодавця легального оформлення трудових відносин через укладання трудового договору, а також регламентацію трудових відносин відповідно до чинного трудового законодавства.
Легалізація трудових відносин і заробітної плати, ліквідація прихованої зайнятості - є одним з ключових напрямків роботи усіх державних органів.
Якщо працівник не уклав трудового договору, а лише усно домовився з роботодавцем, то в разі порушення його прав на оплату праці та інші трудові гарантії важко буде довести свої права навіть у судовому порядку.
Чому роботодавці повинні бути зацікавлені в оформлені трудових відносин?
Оскільки трудовий договір є двосторонньою угодою між найманим працівником та роботодавцем, де право однієї сторони відповідає обов’язку іншої, використання «тіньової» зайнятості для роботодавця призводить до позбавлення права вимагати виконання роботи належним чином, підпорядкування найманого працівника внутрішньому трудовому розпорядку, режиму роботи, можливості покласти на працівника матеріальну відповідальність тощо.
Працівник не підконтрольний роботодавцеві. Роботодавець не наділений владними повноваженнями і не вправі притягати працівника до дисциплінарної відповідальності.
Однак без свідомості самих громадян, які повинні наполягати на узаконенні своїх конституційних прав на працю шляхом обов’язкового укладання з роботодавцем трудових договорів, це питання в повному обсязі не може бути вирішено.
Сьогодні кожен працівник сам мусить вирішувати, що є найголовнішим - жити одним днем, чи мати впевненість у завтрашньому дні та отримувати певні соціальні гарантії.
Забезпечення працівників заробітною платою, не меншою за встановлену мінімальну та своєчасна і у повному обсязі сплата єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування – обов’язок кожного роботодавця.
Саме ці чинники є запорукою соціального захисту і пенсійних перспектив найманих працівників, відповідальність за яких має усвідомлювати кожен керівник, який будує трудові відносини на засадах чесності й порядності.
На жаль, деякі роботодавці ігнорують гарантований державою рівень мінімальної заробітної плати, оформляючи на неповну зайнятість працівників, мінімізуючи заробітки або ж взагалі не декларуючи оплату їхньої праці.
Отже, роботодавці і працівники мають усвідомлювати, що легалізація зарплат – це зменшення кількості осіб, які збагачуються за рахунок інших, та збільшення надходжень до бюджетів, які так необхідні сьогодні нашій державі.
Отже, частина економіки, працюючи поза правовим полем держави і не сплачуючи податків, своїм існуванням шкодить усьому суспільству, не даючи можливості державі у повній мірі виконувати свою найважливішу функцію – соціальну. А зараз – і спрямовувати кошти на обороноздатність нашої держави.
