Найпопулярніші туристичні об’єкти Добровеличківської ТГ
- Добровеличківський краєзнавчий музей;
- Пам’ятний знак “Географічний центр України”;
- Парк Ревуцького;
- Гідрологічна пам’ятка природи “Козацька криниця”;
- Хутір «Козацька Долина».
Добровеличківський краєзнавчий музей
Добровеличківський краєзнавчий музей - скарбниця історичної та культурної спадщини географічного центру України.
Вже 34 роки музей відкриває двері для відвідувачів, представляє музейні пам’ятки та колекції, що становлять цінну частину національного, культурного надбання нашого краю, а окремі з них є раритетами світового значення. Атмосферу минувшини зберігає саме приміщення музею – колишня земська управа, а нині – пам’ятка архітектури місцевого значення, побудована у 1892 році.
Окремої уваги заслуговує зібрання творів декоративно-ужиткового мистецтва, твори образотворчого мистецтва художників-аматорів та художників-професіоналів району.
У музеї представлено цікавий археологічний матеріал з історії заселення території Посинюшшя племенами трипільської культури (IV – III тис. до н. е.).
Значне місце в експозиції музею займає висвітлення найтрагічнішої сторінки з історії нашого народу – друга світова війна 1941 – 1945 років та розділ відбудови зруйнованого війною народного господарства.
У пам’ять тих, хто поліг на фронтах війни, створено розділ “Ніхто не забутий, ніщо не забуто”.
Сучасне життя громади відображено у розділах “Край Добровеличківський – Центр України” та “Добровеличківщина у роки незалежності”. На сьогодні у фондах музею зберігається близько 6 тисяч предметів матеріальної та духовної культури краю, які відображають його історію від найдавніших часів (4-3 тис.до н.е) до сьогодення і розміщені в 11 залах та 24 розділах музею (адреса розташування: смт. Добровеличківка, вул. Шевченка, буд. 132 ).
Пам’ятний знак “Географічний центр України”
Ініціаторами дослідження Кіровоградщини, як географічного центру України, були працівники Добровеличківського районного краєзнавчого музею Проскаченко Д.Д. та Нога В.Я. Їх підтримав Шевченко Віктор Олексійович, доктор географічних наук, професор, який в 1989 році визначив точку географічного центру України – селище Добровеличківка Кіровоградської області. Його методика найповніше враховує конфігурацію території України, сферичність її поверхні й показує, що центр України – на північно-східній околиці смт. Добровеличківка.
У липні 1991 року у точці географічного центру України встановлено тимчасовий пам’ятний знак з написом “Тут буде встановлено пам’ятний знак “Географічний центр України”.
24 серпня 2002 року, у День Незалежності України, на цьому місці урочисто відкрито пам’ятний знак: 24-х тонна стелоподібна брила із сірого граніту здобутого у місцевому кар’єрі, на лицевій стороні брили табличка з чорного граніту на якій викарбовано Державний герб України (тризуб), нижче напис “Географічний центр України”, ще нижче картографічне зображення: контури України в рамці з картографічною сіткою (позначені та підписані мередіани та паралелі); також позначено м. Київ, р. Дніпро та спеціальними значками і підписами крайні точки території України (мис Сарич, Петровське, Червона Зірка та Чоп), точка географічного центру – Добровеличківка та герб Добровеличківського району.
Задля справедливості необхідно відмітити про перебіг дискусій, про точність визначення географічного центру України та крайніх точок території України.
Добровеличківка, як географічний центр України, визначена хронологічно першою. Одним з перших туристів, який цілеспрямовано відвідав Географічний центр у Добровеличківці, є відомий український журналіст і мандрівник Микола Хрієнко, який зробив визначний внесок у популяризацію географічного центру України у Добровеличківці. Під час виконання журналістського проекту “Українці за Уралом” на вершинах 17-ти найвищих перевалів Колимської траси і на Чукотці, а також на мисі Дежньова та в Бухті Командор на острові Беринга він розсипав землю, взяту біля пам’ятного знаку Географічний центр України у Добровеличківці.
Парк Ревуцького
Петро Дмитрович Ревуцький народився в 1855 році. Людина неординарна, служив в Петербурзі таємним радником царя та членом Державної Думи. Був у великій пошані. Коли проїздив по Херсонській губернії, до якої колись належала наша територія, то його вітав сам генерал-губернатор Херсона.
П.Д.Ревуцький мав свій будинок у нашому селищі. Він знаходився в районі автопарку. Збудував його майстер-будівельник Сила з Глодос. Був він спланований на зразок турецьких палаців і дивував усіх своїми вишуканими, екзотичними формами. У Ревуцького було 2500 десятин землі. А особлива гордість садиби – чудовий парк. Цікава історія його заснування.
Коли Петро Дмитрович відвідав знаменитий Софіївський парк графа Потоцького, закладений в честь його дружини Софії, то сказав так:
- Чи в мене дружина гірша? Чи в мене землі менше? Посаджу і я парк!
Як сказав, так і зробив. Парк П.Д.Ревуцького був посаджений з любов’ю та із знанням справи. Крім традиційних для нашої місцевості лип, тополь, верб, білої акації у парку були сосни, берези, каштани. Крім того росли унікальні для нашої зони пірамідальні дуби. Алеї обсаджені трояндами та бузком різних сортів, радували око своєю довершеністю. Обабіч алей стояли жіночі скульптури, виконані в грецькому стилі. Повсюди лавки для відпочинку. Особливою ж гордістю цього райського куточка були апельсинові дерева, завезені з півдня. Для того, щоб вони взимку не померзли, їх обкладали ватою та обв’язували. Біля парку знаходився чудовий ставок кришталевої чистоти. Його дно було встелене галькою. Посеред ставка красувався декоративний острівець. Пливучи до нього човном, можна було милуватися дзеркальними коропами та різнокольоровим переливом риби пукас.
Та не судилося довго милувати око і будинку Ревуцького, і його парку. Після смерті Петра Дмитровича почався занепад його садиби. Під час революції маєток було зруйновано, і парк почав жити своїм самостійним життям. У роки фашистської окупації селища в ньому розміщувався німецький санаторій. І очевидці розповідали, що при вході в парк стояла табличка українською та німецькою мовами: “За порубку дерев – розстріл. Комендант Вернер”…
Гідрологічна пам,ятка природи “Козацька криниця”
Джерело знаходиться на території с. Дружелюбівка. За історичними джерелами відомо, що ця територія входила до Буго-Гардівської паланки Запорізької Січі. Основним типом поселень були козацькі зимівники, які виникали як правило біля річок, озер, природних джерел. Тому не випадкова ця назва “Козацька криниця”. Це джерело гідрологічна пам’ятка природи. Його вода має добрий мінеральний склад та приємна на смак.
Минуло століття, а Козацька криниця і нині вихлюпує підземну прохолоду на висоті більш як сорок метрів на пагорбі. У цьому її унікальність.
Оповита легендами, багато чого повідає цікавого подорожуючим степовими дорогами України. Над Козацькою криницею – три верби, гомонять своїми вітами запрошуючи скуштувати води – і той хто скуштує оздоровиться цілющим степовим повітрям, життя його набуде нового змісту чистого і глибинного, а бажання обов’язково здійсняться.
Хутір «Козацька Долина»
Хутір "Козацька Долина" розташовано в селі Карбівка, Новоукраїнського району, Кіровоградської області. Будиночки для гостей оформлено в українському фольклорному стилі.
Традиційний український стиль з європейським присмаком: побілені хатки, зі справжньою очеретяною стріхою, невеличкі дерев’яні віконця з закругленими шибками, всюди стрижена зелена трава.
В якості музейних експонатів – різноманітні старовинні приладдя для посіву та обробки землі, молотьби борошна. Особлива атмосфера й у столітній хаті-музеї: традиційна піч, старовинне люстерко, величезні скрині та ліжка.
На території комплексу також є ставок, де плавають білі лебеді, поруч «причесаний» ліс та простора зелена галявина, на якій пасуться вівці. На території знайшлось місце і для зоопарку. Місцевими мешканцями тут є:страуси, лами, голуби, косулі, олені, кабанчики і навіть дикобраз.
Окрім того, є готель та окремий мисливський дім, тож тут можна залишитись на довго.
